Сім’я Ткачишиних: від сімейного дитячого будинку – до соціального містечка

 

Рідне Прибужжя20 листопада, у день прийняття Конвенції ООН про права дитини, у всьому світі, у тому числі й у нашій країні, відзначають День спільних дій в інтересах дітей. Миколаївці Євген та Лілія Ткачишини не тільки створили дитячий будинок сімейного типу, в якому з ними проживає троє власних та семеро прийомних діток, але й мріють про ціле соціальне містечко, де справжній сімейний затишок знайдуть кілька десятків дітей-сиріт. Ткачишини переконані, що проблему сирітства в українському суспільстві можна подолати лише спільними зусиллями усіх зацікавлених сторін.

Як звичайна родина стала великою

Датою започаткування дитячого будинку сімейного типу «Райдуга» Євгена та Лілії Ткачишиних справедливо вважають 27 квітня 2012 року. Саме у цей день у сім’ю, де на той час вже було троє своїх дітей, прийшла перша прийомна дитина.

Євген Олександрович пояснив, що сам він родом з Краснодарського краю, виріс у багатодітній родині, де виховувалося шестеро дітей, був найстаршим. Батьки, прості трудівники, жили дуже скромно та багато працювали. Скільки пам’ятає себе Євген Олександрович, йому завжди хотілося допомагати тим, кому жилося ще гірше.

«Як виникла ідея сімейного дитячого будинку? – перепитує батько великої родини. – У нинішньому році нашому старшому сину Віталику виповнюється 20 років, другому Михайлику – 17, а наймолодшій Насті – 6 рочків. Хлопці росли та грали разом, а от для доньки ровесників не було. Вирішили взяти у сім’ю маленьку сестричку для Настьонки. Звернулися до службу у справах дітей, далі – по інстанціях. Зрозуміло, що познайомилися із іншими батьками, які давно мріють узяти на виховання сиріт. Ми зробили справжнє відкриття: це – незвичайні люди, які цілком присвячують себе дітям, що залишилися без рідних».

Склалося так, що одразу у маленької Насті з’явилася не сестричка, а 6-річний братик Рома. Утім це не заважає їм дружити та грати разом. Через місяць сім’я Ткачишиних прийняла двох сестричок – 11-річну Яну та 6-річну Надійку. Рішення далося непросто, бо у сім’ї вже були підлітки, а вік цей недарма називають «складним». У травні нинішнього року родина поповнилася 11-річним Сашком та 7-річним Артуром. А з 1 серпня у Ткачишиних живуть 5-річний Данило та дворічна Сонечка.

Сім’я Ткачишиних у повному складі

Як зізнається Євген Олександрович, діток з Миколаївського центру реабілітації дітей та підлітків особливо не вибирали. Брали на виховання тих, хто потрапляв туди, зазвичай за драматичних життєвих обставин, адже кожна дитина, що опинилася у такому закладі, вкрай потребує батьківської уваги та турботи.

«Коли ми приймали дітей, одразу вирішили для себе, що не будемо розподіляти їх на «своїх» та «чужих», – говорить Євген Ткачишин. – Ці хлопчики і дівчатка живуть у нашому домі, тому всі вони – наші діти. У таких сім’ях неможливо жити без любові. Її у нас вистачає на кожну дитину, хоча часу на спілкування не завжди буває достатньо».

Євген Олександрович та Лілія Михайлівна бачать своє завдання у тому, щоб допомогти цим діткам, змінити їхні долі на краще, надати їм правильний напрям у житті. Головне їхнє бажання – щоб вони виросли хорошими людьми, стали повноцінними громадянами та у майбутньому мали власні щасливі сім’ї.

Виховання – справа спільна

Євген Олександрович і Лілія Михайлівна знають, що у вихованні, а тим паче у вихованні дітей, що залишилися без батьківського піклування, труднощі неминучі. Ткачишини згадують: коли Яна пішла у школу на новому місці, майже місяць вона не хотіла нічого відповідати на уроках. Це тепер дівчина бере ативну участь у житті класу, із задоволенням випускає шкільну стінгазету, відвідує художню школу та займається скейтбордингом. А напочатку батькам-вихователям знадобилося і розуміння вчителів, і консультація психолога, який постійно контактує із мешканцями дитячого сімейного будинку.

Євген Ткачишин і його мрія

«Для успішного виховання у багатодітних сім’ях недостатньо зусиль батьків або служби у справах дітей, – вважає Євген Ткачишин. – Дитина має адаптуватися не тільки до сім’ї, але й до школи, до найближчого оточення, до суспільства. Я дуже вдячний директору школи № 6 Інні Віталіївні Бродянській, учителям, у яких навчаються п’ятеро наших дітей, а невдовзі школярами стануть ще троє. Увесь педагогічний колектив ставиться до нас із увагою та розумінням. Якби ми були по «різні боки барикад», було б дуже складно. Але ми відчуваємо, що знаходимося в єдиній команді: відповідні державні служби міста та області, ми, батьки, та педагогічний колектив школи, де діти проводять більшу частину часу».

Згода між усіма зацікавленими сторонами дозволяє не тільки успішно долати усі матеріальні труднощі, але й всебічно розвивати здібності вихованців родини Ткачишиних. Так, Рома навчається грі на флейті та з легкістю запам’ятовує найскладніші вірші, Артур цікавиться моделями автомобілів, Надя любить тварин, а найменша Сонечка – залюбки стрибає на батуті. До речі, спортом займаються усі діти Ткачишиних і навіть мають вдома невеличкий спортзал.

Життя заради дітей

Турбота про сиріт стала для Ткачишиних справою життя. Дружина Євгена Олександровича – Лілія Михайлівна працювала паспортисткою. А коли у сім’ї з’явилися дітки, змінила професію і тепер працює… просто мамою. І, здається, аніскільки про це не жалкує. Свою роботу Лілія Михайлівна називає «служінням дітям» і зізнається, що це – нелегка праця.

«Вже увійшла у колію, – говорить Лілія Михайлівна, – звикла до щоденної зайнятості. Але іноді дуже хочеться тиші. Побути наодинці вдається хіба що 45 хвилин, поки йдуть заняття у музичній школі, куди я воджу Рому. Іншого часу просто немає».

Євген Олександрович працює директором Миколаївського благодійного фонду «Альфа-Ник», який всіляко опікується проблемами дітей-сиріт. Фонд захищає права та інтереси дітей, підтримує сиріт та багатодітні сім’ї, пропагує сімейні форми виховання. Наразі Євген Олександрович разом із однодумцями втілює у життя унікальний проект, подібного якому, мабуть, немає у всій країні: створює єдине соціальне містечко, де, окрім Ткачишиних, проживатимуть ще три сім’ї, у яких виховуються як свої, так і прийомні діти. Таким чином, будинок Ткачишиних стане притулком для 35-40 прийомних дітей, які житимуть поруч.

Сприяв цьому оригінальному задуму, без перебільшення, щасливий збіг обставин: у розпорядженні дитячого сімейного будинку опинилася не тільки покинута будівля колишнього дитячого садочка, де наразі проживають Ткачишини, але й приміщення, що входили колись до єдиного комплексу садочка. У дворі Ткачишини за допомогою спонсорів уже збудували і нещодавно відкрили дитячий гральний майданчик, який символічно назвали «Надія». Урочиста церемонія відбулася у Всесвітній день усиновлення – 30 вересня. А ще тут є місце для освітнього центру, який складатиметься з дитячого садка, загальноосвітньої початкової школи, гуртків дитячої творчості, а також спортивного майданчика та медичної частини.

Євген Олександрович показує карту-схему майбутнього соціального містечка. Виглядає, справді, дуже заманливо та масштабно.

Краще – у сім’ї

Члени благодійного фонду «Альфа-Ник», якому нещодавно виповнилося три роки, мріють також розмістити у містечку центр соціальної адаптації матерів, які хочуть покинути своїх дітей. Євген Ткачишин пояснює: «Не так вже й рідко випускниці інтернатів, не маючи ані рідних, ані чоловіка, ані житла, ані роботи, залишаються сам на сам із новонародженою дитиною. На жаль, це виклик сучасного суспільства, на якій треба відповідати та надавати негайну допомогу таким молодим мамам. Ми виділимо їм кілька кімнат, де вони зможуть певний час пожити із дитиною, звикнути, за допомогою педіатра та психолога навчитися доглядати за своїм дитям та полюбити його. Ми знаємо, що в цьому є реальна потреба».

Євген Ткачишин переконаний, що майбутнє – за сімейними формами виховання. Адже, як би добре не було дітям в інтернатах з побутової точки зору, інтернат ніколи не зможе дати своїм вихованцям реальної моделі сім’ї.

«Їм дуже важко бути самоорганізованими, – розмірковує Євген Олександрович. – Небагато з вихованців інтернатів закріплюються у суспільстві. І це є велика загроза».

Лілія Ткачишина із наймолодшою – Сонечкою

Соціальну ініціативу Президента України щодо закріплення кожної дитини у родині Ткачишини вважають дуже правильним рішенням. Пропозиції глави держави спрямовані, перш за все, на підтримку національного усиновлення, розвиток сімейних форм виховання, реформу інтернатних закладів в інтересах дитини. І це є чіткою програмою дій для 29 будинків сімейного типу та 163 родин із прийомними дітьми, які є у нашій області.

Благодійний фонд «Альфа-Ник» працює під девізом: «Миколаївщина – без сиріт». Батьки-вихователі Ткачишини щиро вірять, що настане такий день, коли наша Миколаївська область буде оголошена регіоном без сиріт, що проживають в інтернатних закладах.

«Думаю, це реально», – говорить Євген Ткачишин.

Тетяна ФІЛІППОВА
Фото автора

Джерело

Speak Your Mind

*